Читатель

текст сложен из множества разных видов письма, происходящих из различных культур и вступающих друг с другом в отношения диалога, пародии, спора, однако вся эта множественность фокусируется в определенной точке, которой является не автор, как утверждали до сих пор, а читатель. Читатель - это то пространство, где запечатлеваются все до единой цитаты, из которых слагается письмо; текст обретает единство не в происхождении своем, а в предназначении, только предназначение это не личный адрес; читатель - это человек без истории, без биографии, без психологии, он всего лишь некто, сводящий воедино все те штрихи, что образуют письменный текст. 

"все творчество Чайковского - в его пороке" © Р.Барт

"все творчество Ван Гога - в его душевной болезни" © Р.Барт

"и по сей день все творчество Бодлера - в его житейскойнесостоятельности" © Р.Барт

Moesta et errabunda

Скажи, твоє серце не лине, Агато,

Від моря засмічених улиць міських

До іншого моря, де сяйва багато,

Де тоне все в чарах дівочо-ясних.

Туди твоє серце не лине, Агато?

О море широке, вгамуй мої рани.

Хто даром співецьким тебе наділив?

Вітри над тобою гримлять, як органи

А ти колисковий наспівуєш спів.

О море широке, вгамуй мої рани..

В хиткому вагоні, на кермі фрегата

Тут сльози потоком нечистим течуть

«Полинемо звідси! - ти скажеш, Агато

Щоб горя не бачить і плачу не чуть»

В хиткому вагоні, на кермі фрегата

Та як ти далеко, запáшний мій раю,

Де радість витає, сміється блакить,

Де гідна любові людина кохає,

Де чисте бажання на серці горить,-

О, як ти далеко, запашний мій раю

Мій раю зелений, кохання дитяче,

Квітки й поцілунки, забави й пісні.

І скрипка, що в сутіні тужить і плаче

I вечір над садом, і кубки хмільні,

Мій раю зелений, кохання дитяче.

Мій раю невинний, несміливі втіхи

Як дальній Китай, ви далекі від нас

Ні чари дзвінкого сріблистого сміху

Ні скарги тужливі не викличуть вас,

Мій раю невинний, несміливі втіхи

©Ш.Бодлер

Писательство

Письмо - та область неопределенности, неоднородности и уклончивости, где теряются следы нашей субъективности, черно-белый лабиринт, где исчезает всякая самотождественность, и в первую очередь телесная тождественность пишущего. 

Книга № 11