понедельник, 16 марта 2015 г.

Facing the prospect of his own death

"I was stunned. I had only just met Stephen and for all his
eccentricity I liked him. We both seemed shy in the presence of
others, but were confident within ourselves. It was unthinkable
that someone only a couple of years older than me should
be facing the prospect of his own death. Mortality was not
a concept that played any part in our existence. We were still
young enough to be immortal. “How is he?” I enquired, shaken
by the news. “Basil’s been to see him,” she continued, “and
says he’s pretty depressed: the tests are really unpleasant, and
a boy from St Albans in the bed opposite died the other day.”
She sighed, “Stephen insisted on being on the ward, because of
his socialist principles, and would not have a private room as
his parents wanted.” “Do they know the cause of this illness?” I
asked blankly. “Not really,” Diana replied. “They think he may
have been given a non-sterile smallpox vaccination when he went
to Persia a couple of years ago, and that introduced a virus to his
spine – but they don’t really know, that’s only speculation.”
I went home in silence, thinking about Stephen."

пятница, 27 февраля 2015 г.

Читатель

текст сложен из множества разных видов письма, происходящих из различных культур и вступающих друг с другом в отношения диалога, пародии, спора, однако вся эта множественность фокусируется в определенной точке, которой является не автор, как утверждали до сих пор, а читатель. Читатель - это то пространство, где запечатлеваются все до единой цитаты, из которых слагается письмо; текст обретает единство не в происхождении своем, а в предназначении, только предназначение это не личный адрес; читатель - это человек без истории, без биографии, без психологии, он всего лишь некто, сводящий воедино все те штрихи, что образуют письменный текст. 

понедельник, 23 февраля 2015 г.

"и по сей день все творчество Бодлера - в его житейскойнесостоятельности" © Р.Барт

Moesta et errabunda

Скажи, твоє серце не лине, Агато,
Від моря засмічених улиць міських
До іншого моря, де сяйва багато,
Де тоне все в чарах дівочо-ясних.
Туди твоє серце не лине, Агато?

О море широке, вгамуй мої рани.
Хто даром співецьким тебе наділив?
Вітри над тобою гримлять, як органи
А ти колисковий наспівуєш спів.
О море широке, вгамуй мої рани..

В хиткому вагоні, на кермі фрегата
Тут сльози потоком нечистим течуть
«Полинемо звідси! - ти скажеш, Агато
Щоб горя не бачить і плачу не чуть»
В хиткому вагоні, на кермі фрегата

Та як ти далеко, запáшний мій раю,
Де радість витає, сміється блакить,
Де гідна любові людина кохає,
Де чисте бажання на серці горить,-
О, як ти далеко, запашний мій раю

Мій раю зелений, кохання дитяче,
Квітки й поцілунки, забави й пісні.
І скрипка, що в сутіні тужить і плаче
I вечір над садом, і кубки хмільні,
Мій раю зелений, кохання дитяче.

Мій раю невинний, несміливі втіхи
Як дальній Китай, ви далекі від нас
Ні чари дзвінкого сріблистого сміху
Ні скарги тужливі не викличуть вас,
Мій раю невинний, несміливі втіхи

©Ш.Бодлер

воскресенье, 22 февраля 2015 г.

Писательство

Письмо - та область неопределенности, неоднородности и уклончивости, где теряются следы нашей субъективности, черно-белый лабиринт, где исчезает всякая самотождественность, и в первую очередь телесная тождественность пишущего.