Шпільрейн, або дитина

Зигмунд Фройд стверджує, що, окрім потягу до життя, людську психіку також скеровує потяг до смерті.

Швейцарія, її позірний спокій та неспішність, її сентиментальна ідилія була для неї природним місцем призначення.

Їхні зустрічі вона називала словом “поезія” (“Poesie”). Poesie – це не стан, а процес, який має чіткий час і простір: “Минулої середи у нас із моїм другом була найніжніша поезія” (die zaertlichste Poesie); після якоїсь із “поезій” вона пише вірші.

“Я хочу бути жінкою і матір’ю, а не способом добре провести час”. “Жоден біль не є для мене нестерпним, жодна жертва не є завеликою”.

Філософія філософа є його автобіографією, вважав Ніцше; у такому разі “Деструкція” є замаскованою автобіографією Сабіни Шпільрейн.

Жертва – це спосіб “становлення через деструкцію”, де руйнується не сам герой, а його замінник. “Туга за смертю” є найчастіше “тугою за тим, щоб померти в любові”.

Сенс кохання – “перетворення “я” на “ми” (“Umwandlung des Ich in ein Wir”). “Там, де панує любов, вмирає “я” – найтемніший деспот”. “У любові розчинення “я” в коханому є водночас найсильнішим самоствердженням, новим життям “я” (Ichleben) в особі коханого”.

“Жодна зміна не може відбутися без знищення (Vernichtung) старого стану речей”. Добра максима для індивідуального життя, жахлива максима для життя колективного, як згодом засвідчить історія.

Головна тема Сабіни – син, дитина, “породжена істота”.

На цьому світі є люди, які найбільше в житті прагнуть влади; є ті, які найбільше прагнуть любові. Між ними завжди буде конфлікт. Перші живуть в ілюзії, що влада принесе їм любов. Що завдяки владі вони змусять інших любити себе. Другі живуть в ілюзії, що любов принесе їм владу. Що закохавши в себе людей, вони заволодіють ними. В обох випадках на людей чекає пастка, бо любов і влада – речі несумісні. Якщо маєш владу, разом із нею отримуєш ненависть інших. Якщо маєш любов,  разом із нею отримуєш непокору інших. Бо любити іншого – означає терпіти його  непокору. Жертвувати собою заради волі іншого, заради його небажання коритися волі твоїй.

Син є щє менш довільним, ніж чоловік, якого кохаєш. Від чоловіка  чи коханця можна відмовитися, “замінити” його іншим; від сина – ні.

Юнг був, безсумнівно, таким об’єктом пристрасті: у Сабіниному щоденнику кохання до нього переміщується з ненавистю і відторгненням. “Я люблю його й ненавиджу його”.   

Кохання у Сабіни – це не пошук уже знайомого, а шокове розчинення у незнайомому та новому.

Але життя – це не тільки процеси роз’єднання, розплетення та розв’язування; воно також є процесами зв’язування, сполучення, магнетичного тяжіння, копуляції та капітуляції.

Жозеф де Местр писав про те, що “всі ми прив’язані до престолу Всевишнього гнучким ланцюжком, який утримує нас, не поневолюючи.

Une chaîne souple, qui nous retient sans nous asservir.