КРМ № 1 "Далекі близькі". Володимир Єрмоленко

КРМ - це книги рідною мовою. Рідною мовою є українська мова.

Ролан Барт & Володимир Єрмоленко

 “Нам завжди не вдається говорити про те, що ми любимо”.

“Я не в траурі. Мене захопила печаль. (Je ne suis pas en deuil. J’ai du chagrin)”

Траур – це подорож, що має початок і кінець.

“Печаль” – це коли враження з минулого приходять самі собою, несподівано стукаючи в двері, як невідомі бездомні. Приходять, не питаючи дозволу, і йдуть так само, не питаючи дозволу, без попередження.

Печаль, на відміну від трауру, закрита в собі, без будь-якої надії на зовнішю допомогу. Печаль не зменшується і не збільшується. Вона завжди однакова.

Мислення – це завжди пошук товариства. Майже завжди – товариства у минулому.

“Я безповоротно  виключений з моєї сучасності – відкинутий, усіма моїми фібрами, з Історії, що тепер твориться, відісланий пристрасно, відчайдушно, до Історії скасованої, до минулого. Я не люблю і не розумію нічого актуального, я люблю і розумію неактуальне; я проживаю Час як деградацію Цінностей”.

У ці роки Барт стане ретельним и вірним адептом “полікарпізму”, сприйматиме себе як анахронічну ін’єкцію минулого в нинішню епоху. Сприйматиме себе за громадянина ХІХ століття.

Романи – це “говоріння про тих, кого ми любимо”, parler des autres qu’on aime.

Дієслово aimanter, “магнетизувати”, є таким близьким до aimer, “любити” – аж до імеників: aimant, “магніт” – це майже amant, коханець, закоханий.

Дерріда в одному з інтерв’ю говорив про те, що єдиною частиною людського тіла, яка по-справжньому не старіє, є очі.

Прагнення нового життя, vita nova.